14 жовтня 2025 року Первомайська громада знову схилила голову в скорботі. Цей день став днем глибокого болю — мешканці проводжали в останню путь земляка, солдата Романіка Олександра Михайловича, позивний «Фантазер»

Занадто високу ціну платить український народ за право жити у власній, вільній державі. Кожен визволений метр рідної землі — це кров, біль і подвиг найкращих із нас.

14 жовтня 2025 року Первомайська громада знову схилила голову в скорботі. Цей день став днем глибокого болю — мешканці проводжали в останню путь земляка, солдата Романіка Олександра Михайловича, позивний «Фантазер». Він загинув 18 грудня 2024 року, виконуючи бойове завдання, боронячи Україну, її народ і кожного з нас.

У Первомайську на центральній площі імені Тараса Шевченка зібралися сотні людей — рідні, друзі, побратими, військовослужбовці, мешканці громади. У тиші, схиливши голови, зі сльозами на очах люди стали живим коридором пам’яті. Хтось тримав у руках прапор, хтось — квіти. У цей момент усі відчули, що захисники, які віддали життя за Батьківщину, стають частиною самої землі, яку вони боронили.

З найвищими військовими почестями Олександра несли на щиті — так, як проводжають лише справжніх Героїв. Щоб провести воїна в останню путь, очільник Первомайської міської територіальної громади Олег Демченко особисто прийшов на площу разом із керівництвом громади, аби схилити голову в пам’ять про загиблого. Адже смерть кожного захисника — це не лише трагедія для родини, а й невимовна втрата для всієї України, для кожного, хто живе під мирним небом завдяки їхній мужності.

Первомайщина втратила ще одного свого сина, який назавжди залишиться у пам’яті громади як приклад незламності, вірності присязі та любові до рідної землі.

Міський голова Олег Демченко та виконавчий комітет Первомайської міської ради висловлюють найщиріші співчуття родині, близьким і побратимам полеглого воїна. Ми розділяємо з вами біль цієї непоправної втрати.

Вічна слава і світла пам’ять Герою України — Романіку Олександру Михайловичу!

Він віддав життя за те, щоб ми жили. І ми ніколи цього не забудемо.