Первомайське міськрайонне управління юстиції

Інформаційні картки адміністративних послуг державної реєстрації юридичних осіб та ФОП

Державна реєстрація нормативно – правових актів

З 12 ЛЮТОГО 2014 РОКУ ВСТУПИВ У СИЛУ НОВИЙ ПОРЯДОК ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО ТА ЇХ ОБТЯЖЕНЬ

ПІДСТАВИ ВІДМОВИ У РЕЄСТРАЦІЇ ГРОМАДСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ

Реєстрація (легалізація) громадських об’єднань та інших громадських формувань
РЕЄСТРАЦІЯ ГРОМАДСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ


«До уваги зареєстрованих громадських об'єднань та відокремлених підрозділів іноземних неурядових організацій!

ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ

Державна реєстрація нормативно - правових актів

ДО УВАГИ СУБЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ!
Щодо зміни видів економічної діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців!
 

Відповідно до вимог Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 09.12.2011 № 4152-VI) передбачено, що з 01.01.2013 державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється в порядку, визначеному цим Законом. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон). Абзацом третім частини першої статті 2 Закону встановлено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. Законом визначені принципи державної реєстрації прав, основними з яких є:
•    обов'язковість державної реєстрації прав із занесенням інформації про права на нерухоме майно та їх обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
•    виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, з моменту такої реєстрації;
•    гарантування державою достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно, в тому числі і тих, що виникли до набрання чинності Законом, за умови додержання правонабувачем вимог чинного на момент виникнення прав законодавства;
•    публічність державної реєстрації прав;
•    державна реєстрація прав здійснюється в порядку черговості надходження заяв;
•    принцип приватності;
•    принцип обґрунтованості та законності рішень, що приймаються.
Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав (абзац третій частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон). Частиною першою статті 10 Закону визначено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить відомості про зареєстровані права і обтяження, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, і картографічні (графічні) дані. Невід'ємною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є база даних про реєстрацію заяв і запитів та реєстраційні справи. Пунктами 17 та 18 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. №1141, встановлено, що на кожний окремий об'єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, державним реєстратором відкривається розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно складається з чотирьох частин, які містять відомості про:
•    нерухоме майно;
•    право власності та суб'єкта цього права;
•    інші речові права та суб'єкта цих прав;
•    обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта цих прав.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно утворюється також спеціальний розділ, у якому проводиться державна реєстрація обтяжень прав на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, іпотеки майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено. Зокрема, до розмежування земель державної і комунальної власності та проведення органом державної реєстрації прав державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки державна реєстрація права користування (сервітут), права постійного користування, договорів оренди, права користування для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови (суперфіцій) проводиться у спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При проведенні державної реєстрації права власності на майно, щодо якого містяться записи у спеціального розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, такі записи зі спеціального розділу переносяться до відповідної частини розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на цей об'єкт нерухомого майна.


Начальник реєстраційної служби Первомайського
міськрайонного управління юстиції Миколаївської області             М.Л.Горішня

Суб'єкти, які мають право на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Порядок та умови отримання інформації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно регламентовано статтею 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон). Частиною першою вказаної статті встановлено, що інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки. Орган державної реєстрації прав відмовляє в наданні витягу та інформаційної довідки, якщо заявник відповідно до закону не має права на отримання такої інформації (частина четверта статті 28 Закону).
Особи, що мають право на отримання інформації в певних формах, визначені частинами другою, третьою та п'ятою цієї ж статті Закону.
Так, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі заяви мають право отримувати:
•    власник (власники) нерухомого майна або їх уповноважені особи;
•    спадкоємці (правонаступники - для юридичних осіб) або їх уповноважені особи;
•    особа (особи), в інтересах якої (яких) встановлено обтяження, або їх уповноважені особи.
Порядок надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який визначає процедуру надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для їх отримання, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №703.
Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі письмового запиту мають право отримувати: суд, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом. Виписка - це форма отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині відомостей про осіб, які одержали дані про права та обтяження на нерухоме майно, що належить певній особі.



Начальник Реєстраційної служби
Первомайського міськрайонного
управління юстиції  М.Л.Горішня   

       
 

Законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (а саме стаття 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр», частина друга статті 10, стаття 281 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, що набирає чинності з 01.01.2013) передбачає обмін інформацією між Державним земельним кадастром та Державним реєстром речових прав на нерухоме майно.
Порядок надання інформації про зареєстровані земельні ділянки органу державної реєстрації прав та про зареєстровані речові права на земельні ділянки органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, а також Порядок надання органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, органу державної реєстрації прав доступу до перегляду кадастрових карт (планів), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2012 № 118 «Про інформаційну взаємодію органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, та органу державної реєстрації прав».
Надання інформації про зареєстровані земельні ділянки та про зареєстровані права здійснюється Укрдержреєстром та Держземагентством на центральному рівні в електронному вигляді телекомунікаційними каналами зв'язку з використанням електронного цифрового підпису.
У пункті 10 вказаного Порядку передбачено, що орган, який здійснює ведення Державного земельного кадастру, одночасно з проведенням державної реєстрації земельної ділянки надає органу державної реєстрації прав інформацію про зареєстровані земельні ділянки, що міститься в Державному земельному кадастрі, а саме про:
1)    державну реєстрацію земельної ділянки (дату державної реєстрації, найменування органу, що здійснив таку реєстрацію);
2)    кадастровий номер, площу, місце розташування земельної ділянки;
3)    кадастровий план зареєстрованої земельної ділянки в електронній (цифровій) формі.
Орган державної реєстрації прав відповідно до пункту 11 Порядку має надавати органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформацію про зареєстровані права, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме про:
1)    суб'єкта права власності на земельну ділянку;
2)    суб'єкта речового права на земельну ділянку;
3)    державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, права користування (сервітут) земельною ділянкою, права постійного користування земельною ділянкою, права оренди (суборенди) земельної ділянки, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), права забудови земельної ділянки (суперфіцій);
4)    дату державної реєстрації, реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно із зазначенням відомостей про її кадастровий номер та орган, що провів державну реєстрацію.
При цьому Порядком встановлено, що інформація про зареєстровані земельні ділянки та про зареєстровані права, що надається у відповідності до нього, використовується виключно для цілей ведення Державного земельного кадастру та проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, крім випадків, установлених законом.



Начальник Реєстраційної служби
Первомайського міськрайонного
управління юстиції М.Л.Горішня

 

 

        

Стаття 1 Конституції України зазначає, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Це ознаки країни, в якій панує закон, шанобливе ставлення до нього, де найвищою соціальною цінністю є людина, її життя, здоров’я, честь та гідність, де реально існує громадянське суспільство й реальна можливість реалізації своїх прав. Тому ми чітко повинні розуміти, що маємо гарантії в розвитку своєї особистості та Українського суспільства в цілому. 

Усі громадяни рівні перед законом та мають однаковий обсяг невід’ємних прав у всіх сферах спільного людського існування, що відображається в загальнодержавній політиці країни. Держава сприяє розвитку політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян. Загальна декларація прав людини, Конституція України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод гарантує невід’ємне право на свободу об’єднань громадян, заборона діяльності яких здійснюється лише в судовому порядку. Адже, об’єднавшись, громадяни можуть ефективніше захищати та задовольняти свої законні соціальні, економічні, творчі, науково-культурні та інші спільні інтереси. Тому кожен громадянин повинен знати, як реалізувати право на свободу об’єднань. Це можна продемонструвати на прикладі створення громадської організації. Насамперед, треба розуміти, що вищезазначена можливість – це право, а не обов’язок: ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання чи обмежений у правах за належність чи неналежність до громадської організації. 

Порядок створення громадської організації регламентується такими нормативно-правовими актами: 

- Законом України «Про об’єднання громадян» (далі – Закон); 

- Законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб – підприємців» 

- Положенням про Державну реєстраційну службу України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року №2460-XII 

- Положенням про порядок легалізації об’єднань громадян, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 140 (далі – Положення). 

Відповідно до Закону громадська організація - це об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. 

Як зазначалося раніше, держава сприяє активній громадській самоорганізації та не втручається в діяльність об’єднань громадян. Проте законодавством передбачається ряд обмежень, які унеможливлюють створення громадських організацій, діяльність яких спрямована на зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав, пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму, розпалювання національної та релігійної ворожнечі, створення незаконних воєнізованих формувань та обмеження загальновизнаних прав людини. 

Кожна громадська організація при здійсненні своїх прав та обов’язків керується основними засадами, принципами діяльності, визначеними Конституцією України та Законом України «Про об’єднання громадян», та функціонує на основі добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності. 

Залежно від визначеної засновниками території діяльності, громадські організації утворюються та діють із всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. 

Закон та Положення визначають порядок створення та припинення громадської організації. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій - 15-річного віку. Рішення про заснування об’єднань громадян приймаються установчим з’їздом (конференцією) або загальними зборами. 

Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій визначається їх статутами та Законом України «Про молодіжні та дитячі громадські організації». 

Кожна громадська організація для індивідуалізації повинна мати назву, що складається із загальної та індивідуальної, яка визначається установчим з’їздом або загальними зборами організації. Найменування громадської організації повинне містити інформацію про її організаційно-правову форму. 

Громадські організації діють на підставі статутних документів: статуту або положення. Закон висуває вимоги до змісту статутних документів, вони повинні містити: назву об’єднання громадян (повна, а також скорочена), його статус та юридичну адресу, мету та завдання об’єднання громадян, умови й порядок прийому в члени об’єднання громадян, вибуття з нього, права й обов’язки членів (учасників) об’єднання, порядок утворення й діяльності статутних органів об’єднання, місцевих осередків та їх повноваження, джерела надходження й порядок використання коштів та іншого майна об’єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань, порядок внесення змін і доповнень до статутного документа об’єднання. 

У статутному документі можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об’єднання громадян, зокрема, слід враховувати вимоги: 

статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", згідно з якою об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом; 

частини шостої статті 15 Закону України "Про об’єднання громадян" та частини третьої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", якими встановлено, що зміни до установчих документів юридичної особи підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру; 

пункту 157.13 статті 157 Податкового кодексу України, яким встановлено, що у разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні бути передані одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зараховані до доходу бюджету, якщо інше не передбачено законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації. 

По завершенню підготовчого етапу створення громадської організації її слід легалізувати. Легалізація (офіційне визнання) є обов’язковою та здійснюється шляхом її реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об’єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. За результатами реєстрації громадська організація набуває статус юридичної особи, що забезпечує можливість від власного імені набувати цивільні права та обов’язки. Дані реєстрації включаються до Єдиного реєстру громадських формувань та Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. 

Звертаємо увагу, що відповідно до Положення про Державну реєстраційну службу України легалізація всеукраїнських та міжнародних громадських організацій здійснюються Укрдержреєстром, а їх місцевих осередків та місцевих об’єднань громадян - структурними підрозділами головних управлінь юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, в областях, мм. Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. 

Для легалізації громадської організації шляхом її реєстрації до легалізуючого органу подаються: заява підписана не менш як трьома засновниками об’єднання громадян або їх уповноваженими представниками (підписи засвідчуються у встановленому законом порядку нотаріально); статут (положення) в двох примірниках; протокол установчого з’їзду (конференції) або загальних зборів, які прийняли статут (положення); відомості про склад керівництва центральних статутних органів (із зазначенням прізвища, імені, по-батькові, року народження, місця постійного проживання, посади (заняття), місця роботи); для всеукраїнських та міжнародних громадських організацій дані про наявність місцевих осередків, підтверджені протоколами конференцій (зборів); документ про сплату реєстраційного збору; відомості про засновників об’єднання громадян або спілок об’єднань громадян (для громадян - із зазначенням прізвища, імені, по батькові, року народження, місця постійного проживання; для спілок об’єднань громадян - назви об’єднання, місцезнаходження вищих статутних органів, а також доданням копії документа про легалізацію); документ, який підтверджує місцезнаходження об’єднання громадян (гарантійний лист власника приміщення, договір оренди тощо). 

Міжнародна громадська організація додатково подає документи, які підтверджують поширення її діяльності на території хоча б однієї іншої держави (довіреності, зобов’язання, протоколи, документи про легалізацію тощо). 

Заява про легалізацію місцевої громадської організації розглядається у 3-денний строк після надходження документів. Рішення про легалізацію або відмову в ній заявнику повідомляється не пізніше наступного робочого дня після його прийняття. Заява про легалізацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації розглядається протягом одного місяця після надходження документів. Рішення про легалізацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк після його прийняття. 

Якщо усі вимоги законодавства про об’єднання громадян були дотримані, за результатами розгляду заяви буде прийняте рішення про відмову в легалізації або про легалізацію об’єднання. Зареєстрованому об’єднанню громадян присвоюється відповідний номер, і воно вноситься до Реєстру об’єднань громадян, що ведеться реєструючим органом, та видається свідоцтво про реєстрацію встановленого зразка. 

Легалізація громадської організації, яка повідомила про її заснування є простішою. До легалізуючого органу подається заява, підписана не менш як трьома засновника громадської організації або її уповноваженими представниками. В заяві вказується прізвище, ім’я, по батькові засновників громадської організації або їх уповноважених представників, рік народження, місце постійного проживання, назва організації і місцезнаходження центральних статутних органів, основна мета діяльності громадської організації. Підписи в заяві повинні бути завірені в установленому законом порядку (нотаріально). 

Громадська організація, легалізована шляхом повідомлення про її заснування, вноситься до книги обліку громадських організацій, що ведеться легалізуючим органом. 

Громадська організація - це рушійна сила, спосіб змін у суспільстві, ефективний інструмент реалізації та захисту спільних інтересів, які охороняються та гарантуються Конституцією України. Але для ефективного функціонування у правовому полі громадська організація має бути створена у порядку, встановленому законом.

 

Начальник Реєстраційної служби
Первомайського міськрайонного
управління юстиції М.Л.Горішня

19 квітня 2012 року набрав чинності Закон України «Про громадські об'єднання», прийнятий Верховною Радою України 22 березня 2012 року (далі - Закон), який поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення діяльності громадських об'єднань в Україні.

Закон створює нові конституційні засади подальшого розвитку громадянського суспільства в Україні і є важливим кроком на шляху впровадження в нашій державі європейських стандартів функціонування громадських об'єднань. Закон вводиться в дію з 1 січня 2013 року, з цього ж дня втрачає чинність Закон України «Про об'єднання громадян» № 2460-ХІІ від 16.06.1992.

Законом запроваджуються, зокрема, такі прогресивні норми:

- надання права і можливості громадським об'єднанням діяти на всій території держави незалежно від місця та рівня їх реєстрації;

- право юридичних осіб брати участь у створенні громадських спілок; - право громадських організацій займатися підприємницькою діяльністю, яка не має на меті отримання прибутку і яка пов'язана, насамперед, із забезпеченням мети і завдань, що передбачені статутом того чи іншого об'єднання;

- суттєве спрощення реєстраційних процедур як за порядком, так і за строками розгляду відповідних документів. Так, до 7 днів скорочується термін реєстрації громадських об'єднань та чітко визначається перелік документів для їх реєстрації, вказується вичерпний перелік підстав, які можуть стати причиною відмови у реєстрації громадського об'єднання або повернення документів на доопрацювання, чітко регламентуються і скорочуються до мінімуму процедури перевірки;

- перевірка статуту громадського об'єднання відтепер здійснюватиметься виключно на відповідність Конституції та законам України - на відміну від попередньої практики, коли така перевірка передбачала відповідність статутних чи інших документів також підзаконним нормативним актам;

- первинна реєстрація громадських об'єднань відтепер є безкоштовною. Новий закон „Про громадські об'єднання" набере чинності з 1 січня 2013 року.

Необхідність прийняття нового Закону зумовлена рекомендацією Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо прискорити ухвалення нового закону про громадські організації в Україні для усунення недоліків існуючого законодавства про недержавні організації.

Начальник Реєстраційної служби

Первомайського міськрайонного управління юстиції         М.Л.Горішня

Інформація проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно»

Інформацію про прийняття проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури реєстрації політичних партій
 

                                                                           
Інформаційне роз’яснення щодо підстав та порядку застосування до суддів дисциплінарної відповідальності згідно Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

7 липня 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон), який набрав чинності 30 липня 2010 року з моменту опублікування в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України” № 55/1. Закон також опубліковано в газетах: “Голос України” від 3 серпня 2010 року № 142, “Урядовий кур’єр” від 12 серпня 2010 року № 148.
Нормами Закону, крім іншого, запроваджується новий механізм добору суддів, що побудований на засадах конкурсності та прозорості, а також вдосконалено процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з положеннями статті 85 Закону органами, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів визначені Вища рада юстиції – щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів.
Для оперативного та ефективного розгляду питань відповідальності суддів при Вищій кваліфікаційній комісії суддів України функціонуватиме служба дисциплінарних інспекторів, які за дорученням члена Комісії попередньо аналізуватимуть заяви та повідомлення про неправомірні дії суддів. Законом визначено чіткий перелік підстав дисциплінарної відповідальності суддів.
Кожна особа матиме право безпосередньо звернутись зі скаргою на поведінку судді до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Відповідно до пункту 7 Перехідних положень Закону Вища кваліфікаційна комісія України розпочинає свою діяльність після призначення не менше двох третин від її складу.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України затверджує та розміщує на своєму офіційному веб-порталі зразок скарги (заяви) щодо неналежної поведінки судді, який може використовуватися для повідомлення Вищій кваліфікаційній комісії суддів України відомостей про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов’язків чи присяги судді (частина друга статті 84 Закону).
Відповідно до статті 83 Закону суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
- істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;
- невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;
- порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);
- систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;
- розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;
- неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан, відображення в ній завідомо неправдивих відомостей.
При цьому слід зазначити, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов’язків.
Частиною четвертою статті 87 Закону визначено, що дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України (стаття 87 Закону).
В порядку інформування громадян та юридичних осіб на офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України також буде розміщено інформацію про початок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Начальник Первомайського міськрайонного
управління юстиції                             І.Ф. Рибка
 


ПАМЯТКА
щодо застосування Закону України
«Про громадські об'єднання» при здійсненні
реєстрації громадських об'єднань та прийнятті
повідомлення про утворення.

 

Перелік реєстраційних дій, що виконуватимуть з 1 січня 2013 року органи державної реєстрації прав

 

Інформація стосовно видачі дублікатів втрачених або зіпсування документів
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про інформацію» документом є матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. Слід констатувати, що чітке визначення терміну «дублікат» в чинному законодавстві відсутнє, проте з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції дублікатом є другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал. Тобто, дублікат документа повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа. Фактично видача дубліката полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. За загальним правилом, у разі втрати або зіпсування документа, лише суб’єкт, що видавав такий документ, може видати його дублікат. При цьому, втрата чинності нормативно-правовим актом, на підставі якого відповідний суб’єкт видавав документ, не є підставою для відмови у видачі дубліката документа. Єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб’єктом, який видав такий документ, це ліквідація (припинення діяльності) такого суб’єкта. У такому випадку видача дубліката документа здійснюється правонаступником відповідного суб’єкта або архівною установою (якщо передбачається передача документів до архіву).
Наприклад, при вчиненні нотаріальної дії з нерухомим майном, нотаріус видає або посвідчує відповідні документи, зокрема договір купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна, свідоцтво про право власності у спільному майні подружжя, свідоцтво про право на спадщину.
Статтею 53 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання.
Із запровадженням з 01січня 2013 року в Україні системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться, зокрема органами державної реєстрації прав – структурними підрозділами територіальних органів Міністерства юстиції (стаття 6). Згідно із підпунктом 6 частини другої статті 9 вказаного Закону державний реєстратор прав на нерухоме майно у випадках, встановлених Законом, видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Звертаємо увагу, що повноваженнями з видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно та, відповідно, його дубліката державні реєстратори прав на нерухоме майно наділені починаючи з 01 січня 2013 року. 
До 01 січня 2013 року оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності проводилось, зокрема органами місцевого самоврядування відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року №7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445, яке втратило чинність з 01 січня 2013 року.
Припинення повноважень органів місцевого самоврядування щодо оформлення права власності на нерухоме майно з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно не є наслідком припинення вцілому діяльності таких органів, а тому, у випадку втрати чи зіпсування такого свідоцтва, видачу його дубліката здійснює відповідний орган місцевого самоврядування.
При цьому, оскільки норма, якою органам місцевого самоврядування рекомендувалося проводити видачу свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна на спеціальних бланках, зразок та опис яких затверджується Міністерством юстиції, а саме абзац третій пункту 6 наказу Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року №7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», зареєстрований в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за № 157/6445, втратила чинність з 01 січня 2013 року, видача дубліката свідоцтва про право власності на нерухоме майно здійснюється без використання відповідного спеціального бланка.

Начальник реєстраційної служби
Первомайського міськрайонного
управління юстиції                                                            М.Л. Горішня