Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі – Земельний кодекс), а справляння плати за землю - відповідно до положень Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю», яким встановлено ставки земельного податку окремо для кожної категорії земель, порядок його обчислення і сплати, пільги щодо оподаткування землі, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння плати за землю.

Так, відповідно до вимог ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним. Справляння земельного податку громадянами регламентується ст. 269 – 271, ст. 281, п. 286.5 ст. 286, п. 287.1, 287.2 та п. 287.5 – 287.6 ст. 287 ПКУ.

Відповідно до ст. 269 ПКУ платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПКУ).

Базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 ст. 271 ПКУ).

Ставки податку встановлено для кожної категорії земельної ділянки. Зокрема, земельні ділянки сільськогосподарських угідь оподатковуються відповідно до п. 272.1 ст. 272 ПКУ, ставки податку за один гектар яких встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1 (п. 272.1.1); для багаторічних насаджень - 0,03 (п. 272.1.2).

За земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), ставки податку встановлюються у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (ст. 274 ПКУ).

Слід зазначити, що за даними Головного управління Держземагенства у Миколаївській області станом на 01.01.2014 проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів по Миколаївській області становить 100 відсотків.

Згідно з п. 286.5 ст. 286 ПКУ нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному ст. 58 ПКУ.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (п. 287.5 ст. 287 ПКУ).

Фізичні особи (громадяни) несуть відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання, та якщо вони протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення не сплачують узгоджену суму грошового зобов’язання з плати за землю, такі платники податків притягуються до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

• - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
• - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Разом з тим, на суму податкового зобов’язання з плати за землю, не сплаченого протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, нараховується пеня у порядку, визначеному ст. 129 ПКУ.

Що стосується звільнення громадян від сплати земельного податку, то пільги для фізичних осіб визначено ст. 281 ПКУ.

Фізична особа, яка належить до категорії осіб, що мають право на пільги щодо сплати земельного податку, отримує таке право лише після оформлення права власності на земельну ділянку у законодавчо встановленому порядку та внесення відповідних даних до державного земельного кадастру.

Зокрема, згідно із ст. 125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку та постійного користування земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.126 Земельного кодексу).

Відповідно до ст. 19 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 1952) державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Разом з цим, для отримання пільги щодо сплати земельного податку фізична особа повинна подати до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки заяву довільної форми про надання пільги та документи, що посвідчують право такої особи на пільгу (паспорт, пенсійне посвідчення, посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи», посвідчення «Учасник бойових дій», посвідчення «Інваліда війни», посвідчення «Учасник війни», посвідчення «Члена сім’ї загиблого» тощо).

Звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб: інваліди першої і другої групи, фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років, пенсіонери (за віком), ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», фізичні особи, визначені законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (п. 281. ст. 281) та відповідно до п. 281.2 ст. 281 ПКУ поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм:

• - для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;
• - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;
• - для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;
• - для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;
• - для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.