Козак Мамай: міф чи реальність?

 

Багата українська земля подіями, традиціями, людьми, повниться легендами ріка історії. Наш край – Нижнє Побужжя – це справжня гірська країна серед неозорих степів, Бузька Швейцарія, Первомайщина. Мабуть, ніде більше немає такої кількості скелястих островів посеред Південного Бугу.
Збираючи легенди рідного краю в селі Мигія (поблизу Первомайська), ми з подивом з’ясували, що один з чисельних островів називають Мамаєвим або островом Мамая. Цей факт викликав безліч питань і роздумів у членів нашої пошукової групи.
Всім відомо, що чільне місце в українському народному малярстві посідає картина із зображенням козака-бандуриста.
В цьому образі знайшла відображення визвольна боротьба українського народу. Починаючи з ХVІІІ століття і до кінця ХІХ століття, цей сюжет був найбільш поширеним на території України. Його зображали на кахлях, скринях, на дверях, але найчастіше – на полотні.
Давня традиція і складний шлях розвитку цього улюбленого народного образу . Але при всій узагальненості він дуже близький до життя. Він -воїн, захисник Батьківщини, і в той же час , виконавець дум і пісень, втілював як матеріальну, так і духовну силу народу.
Ця картина чутливо реагувала на всі важливі події. Цей образ ототожнювали з улюбленими героями – Іваном Нечаєм, Семеном Палієм, Максимом Желєзняком. На всіх картинах зображений козак, який сидить з кобзою в руках:

Сидить козак
В кобзу грає,
Що замислить,
То все має …

Ще й досі у деяких домах жителів села Мигії зберігаються картини із зображенням козака. Він сидить під явором і грає на бандурі. Голова голена, чуприна ( оселедець ) за вухом, довгі вуса. Сам він у багатій, довгій куртці із золотим позументом і китицями, і «в широких, як море, шароварах». Біля нього на траві пляшка і склянка. На яворі висить його червона феска з китицею, порохівниця, а за плечима рушниця. Тут же у землю уткнутий спис і до нього прив’язаний кінь. Під картиною підпис: «А що ти на мене дивишся? Хіба не відгадаєш, відкіль родом і як звуть – нічичирк не знаєш. У мене ім’я не одне, а є їх до ката, як попадеш на мого свата Як хочеш назви, на все дозволяю, тільки крамарем не називай, бо за те полаю. Я ніколи не міряю по аршину, хіба кому із гвинтівки гостинця подарую у спину. Та правда. Случалось ярмаркувати і з ляхами кожухи на жупани міняти, та й горілочку добре куликати. Гай! Гай! Як я молодий бував, що то в мене за сила була, що, ляхів борючи і рука не мліла, а тепер здається, що і вона сильніша, ніж козак: з ляхами тільки день побитися, плечі і ніхто болять».
Але, переглядаючи різні ілюстрації картин в антології українського мистецтва, ми з’ясували, що пізніше ситуація змінилась. В 50-60 рр. ХУІІІ ст., крім козака з’являється бойовий кінь, предмети побут, навіть, елементи батальних сцен.
Характерною ознакою картин цієї групи є їх назва - „Козак Мамай”, „Мамай – сильний козак”, тобто безіменний досі образ прив’язали до учасника гайдамацького руху запорожця Мамая, що в 1750 р. розгромив місто Мошни та маєтності Любомирського. Схоплений командою генерала Леонтьєва, він був повішаний, а його голову в шапці настромили на палю і поставили на мосту в Торговиці. Андрій Марченко зняв з мертвої голови шапку, натягнув її і назвав себе Мамаєм. Новий Мамай знову громив панів на Черкащині в 1758 р. і загинув на полі бою. Деякі дослідники вважають, що козак Мамай був гайдамакою, але, за народними переказами і елементами картин, ми можемо стверджувати, що він був козаком - характерником .Тому навколо його образу так багато таємниць, розгадка яких криється на острові Хортиці. Адже Запорозька Січ була своєрідним військово – чернечим орденом зі своїм устроєм, організацією. Ієрархією. Кодексом та магічно-містичною практикою - її наявність становила характерну рису усіх західноєвропейських орденів, і у запорозьких козаків.
Іконографічність композиції картини «Козак - Мамай» засвідчують цілковито всі її дослідники. Наявність світового дерева у композиції свідчить про особливий часопростір зображення, адже це дерево, за народним уявленням , перебуває в центрі світу, тобто у священному просторі. Особлива роль світового дерева для людської свідомості визначається тим, що воно виступає ланкою між всесвітом (макрокосмосом) і людиною (мікрокосмосом) і є місце їхнього перетину.
Дерево у композиції народної картини Козак Мамай» може бути і деревом виконання бажань. Людина під цим деревом дістає своє бажання, сказане вголос чи подумки - здійснюються.
Ми дійшли висновку, що могутнє дерево , зображене на картині «Козак – Мамай» , безсумнівно дуб, священне дерево індоєвропейців. У районі села Мигії ми знайшли багато степових курганів, які були місцем захоронення козаків. своєрідною лінією перетину реального світу і потойбічного.
У міфологічному центрі світу, де проходить вертикальна вісь світу, стоїть священна гора, на якій зустрічаються небо із землею. Ця гора - архетипічний символ. Гора чи пагорб – це своєрідна небесна брама. Існує багато легенд про «закляті»козацькі скарби матеріального характеру, сховані в могилах. Такі скарби часто мають охоронців. Ними можуть бути запорожці, які зістарились під землею, охороняючи скарби. І які всілякими хитрощами намагаються знайти собі заміну. Або кам’яні баби, що їх у фольклорній традиції називали «мамаями». Досить часто подибуються варіанти, у яких скарб міститься безпосередньо під «мамаями». Мешкаючи у степах, козаки не мали інших орієнтирів, окрім штучно насипаних серед відкритого простору пагорбів. тому ми вважаємо, що ім’я своє цей козак одержав саме від назв кам’яних ідолів, біля яких проводив обряд ініціації як характерник.
Замріяний козак, змальований на картині під час перепочинку. Проте сам кінь вказує на сумнівний характер подібних тверджень, адже його зображено високо прив’язаним до списа і в динамічній позі, готовим до швидкого руху. Це вказує не лише на постійну готовність козака чинити опір, але й на те, що кінь відіграє певну роль у діях свого власника. Вказують на це і інші елементи картини.
Спис на українській народній картині «Козак Мамай» застромлено в землю під прямим кутом у безпосередньому центрі картини. Саме ратище часто використовувалося в легендах про козацьке характерництво як один із інструментів магічних дій. Цікаво, що в таких легендах спис виступав у поєднанні з конем, деревом і могилою. Як приклад, наведемо фрагмент оповіді „Як запорожці ману напускали”: «Забіжить козак Мамай у татарську землю, припне коня на прикорні, повтикає ратища на могилі та й спить. Діжде ночі орда і ну підкрадатись до нього. Підійде до могили, а перед нею де й не візьметься густий – великий ліс».
Кінь – передусім перевізник душ і поховальна тварина. Імовірно. Таке тлумачення функції коня існувало у скіфів, які проживали у Північному Причорномор’ї. Геродот подає цікавий опис їхніх поховальних звичаїв, зокрема роковинної тризни за померлим царем ритуально приносить у жертву 50 коней і 50 козаків. Із східно - слов’янського фольклору ми знаємо, що кінь постійно виконує роль перевізника – посередника між світами, цей мотив знаходить місце в сюжетах, що відображають давні обряди переходу.
Прийнято вважати, що замріяний козак змальований на картині під час перепочинку. Проте саме кінь вказує на сумнівний характер подібних тверджень, адже його зображення високо прив’язаним до списа і в динамічній позі, готовим до швидкого руху. Це вказує не лише на постійну готовність козака чинити опір, але й на те, що кінь відіграє певну роль у діях свого власника.
Якщо уважно придивитися до картини, можна помітити герб . Викликає певні сумніви припущення, що герб, зображений у композиції, дістався козакові від поляків, мав належати якійсь відомій шляхетській родині, що брала участь у війнах з козаками. Адже під картиною є текст, зафіксований у деяких варіантах : «… От лихва трохи угадала, що лошака подарувала, глянь на герб сей знаменитий, зверху он висить прибитий…». Проте у написі йдеться про дарованого поляками коня, а це не обов’язково може стосуватися і герба, до того ж у кількох варіантів ці фрагменти розділені крапкою. Зображений на картині герб містить не польську геральдичну символіку, а спрощене зображення коня, подеколи має і повністю пусте поле. Ми вважаємо, що це пояснює незнанням козаками і народними художниками польських гербів, які вони мали можливість бачити досить часто. На картині «Козак Мамай” йдеться про відсутність імені у зображеного козака, про таємницю, яку неможливо розгадати – вгадати ім’я. Пояснення ж герба як трофею від початку заперечує можливість аристократичного походження козака, а це не зовсім відповідає історичній дійсності, Адже козацтво, зокрема Запорозьке товариство, формувалось з аристократичних банітів, дрібного лицарства, а перші козацькі ватажки були високого князівського походження.
Все, що ми сказали, вказує на те, що у народній картині «Козак Мамай» існує кілька шарів змісту.
То ж чому острів на Первомайщині названий його іменем?
З підсвідомості дуже часто випливає пісня, колись популярна в наших краях:

А я бідний, безталанний,
Степ широкий – то ж мій сват,
Шабля й люлька – вся родина,
Сивий коник - то ж мій брат.

А наспівували її вечорами бабусі. І нікого не дивувало, що в свій час, селяни, що приїздили до міста, називали себе „степяками”- нащадками козаків Бугогвардійської паланки, що існувала над Бугом задовго до появи міст Одеси, Миколаєва, Херсона.
Напевно, саме оці підсвідомі спогади поступово перетворились на цілий ряд захоплюючих легенд. Одна з них стверджує, що козак Мамай родом з нашого Побужжя. Літописець села Мигія Іван Філіпович , священик місцевої церкви, писав, що в ХІХ ст. в селі Любомирка жив церковний сторож на прізвище Мамаєнко, який впевнено розповідав про походження свого роду від козака Мамая з Мигії. Через деякий час Мамаєнко приїздив на свою історичну Батьківщину в Мигію з єдиною метою – відвідати острів, названий іменем знаменитого пращура.
На користь саме цієї версії походження Андрія Мамаєнка говорить той факт, що в селі Мигія двері всіх будинків були розписані картинами з його портретом, адже стверджували, що він був не лише лицарем, заступником знедолених, але славився як характерник. Саме ця його слава народила ще одну легенду, що побутує в нашій місцевості.
Люди вірили, що козак Мамай не був страченим. Будучи в казематі, він маленьким шилом, яке не змогли відібрати під час арешту, намалював на стіні кущ калини, баского коня з чорною гривою. Сила уміння характерника оживила коня. Поки відкривали темницю, Мамай встиг вискочити на спину коня, що не мав однієї підкови. Кінь рвонув вперед, і в руках катів залишився лише старий чобіт козака. Саме цей чобіт був повішаний на шибениці замість славетного характерника. Зник вершник, а пам’ять про нього залишилася. З роками постать Мамая увійшла в народні легенди, стала улюбленим сюжетом в народному образотворчому мистецтві. Але офіційна наука довго заперечувала той факт , що ця людина існувала. Так, в енциклопедії зазначено, що „ Козак Мамай”- традиційна назва української картини, відомої в багатьох варіантах: „Козак –душа правдивая”, „Козак - бандурист” тощо, а ім’я Мамай не пов’язано з певною особою, а є назвиськом козака (з ХVІІІ ст. – гайдамаки) взагалі.
Та останні дослідження, проведені на території Мигії , свідчать про те, що таємниця походження козака Мамая на шляху до розгадки.

Ця книга – результат дослідницько-пошукової роботи учнів Первомайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №17.

Керівник:
Половинко І.А., вчитель української мови та літератури.
Консультанти:
Корж В.В., вчитель географії,
Слободенюк С.П., вчитель історії

 

 

 

55207 Миколаївська область
місто Первомайськ
вулиця Шолом Алейхема, 56
Телефони :
код 8 05161 4-23-77
8 066 5907161
E-mail:
tetyna_p@ukr.net