Туристичні перлини Первомайщини

 

Шановні друзі! Запрошуємо вас у подорож до казкової землі, землі славнозвісної і забутої. землі зрадженої і врятованої, історичної святині української нації – Нижнього Побужжя. Скіфи, кіммерійці, сармати, стародавні греки ,римляни, татари, турки залишили тут свої сліди. Про ці місця згадують Гомер, Геродот, літописці Нестор та Самійло Величко. Ця територія тісно пов’язана з історією останнього в Європі світського лицарського Ордену Війська Запорізького Низового та його держави – славного Запоріжжя зі столицею Січ. Тут, над Бугом, знаходилось укріплення Гард – адміністративний центр Буго – Гардової паланки.
Там, де Південний Буг, пробиває дорогу серед залишків прадавніх архейських гір Українського кристалічного щита, на півночі Миколаївської області розташувалась земля на ймення Гранітно-степове Побужжя.
Рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів в березні 1994р. було створено Регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» з метою збереження та раціонального використання в природоохоронних, рекреаційних, оздоровчих, наукових та освітніх цілях природних
ландшафтів долини середньої течії р. Південний Буг. Сьогодні площа парку складає більше 6 тис. га в межах земель Первомайського, Арбузинського, Доманівського, Вознесенського районів Миколаївської області.
Від Первомайська протягом майже 40 км тече Південний Буг в крутих кам’янистих берегах, утворюючи вузьку (300-400 м.) каньйоноподібну долину. Величні гранітні скелі іноді досягають 40-50 м. завширшки, русло річки порожисте з водоростями та островами. Гранітно-степове Побужжя – це справжній гірський ландшафт серед українського степу. Він приваблює багатьох туристів.
Наш туристичний маршрут: м. Первомайськ – с.Мигія – с.Куріпчине проходить по території регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя».
Від кінцевої зупинки с.Мигія ми рухаємось на схід праворуч від шосе, що йде на м.Миколаїв. Через півкілометра звертаємо на ґрунтову дорогу, що веде до берега річки. Проходимо біля Мигіївського кар’єру і великого, глибокого озера, яке утворилось після видобутку граніту. Рухаємось стежкою вздовж лівого берега Південного Бугу. З невеликої балки, що заросла деревами, чагарниками витікає невеликий струмок і прямує змійкою до річки. Стежка близько підходить до Південного Бугу, затоплюється водою. Гранітні скелі, нагромадження валунів перешкоджають нам дорогу, доводиться буквально лізти на скелі. Пробираємося через зарості чагарників і потрапляємо на галявину.
Тут око спочиває на безлічі прекрасних краєвидів, а нуртуюча поміж порогів бузька вода запрошує позмагатися з нею у силі та спритності. Тому тут, в районі с. Куріпчине, часто відбуваються змагання з водного туризму та слалому на байдарках та каное.
В урочищі с. Куріпчине туристичні групи м. Первомайська проводять змагання із спортивного орієнтування. Між крутими берегами Південного Бугу і гранітними скелями на плоских зниженнях рельєфу створено рекреаційний комплекс для туристів. Він складається з декількох бесідок округлої форми, вкритих очеретом. Тут обладнані місця для приготування їжі та відпочинку.
Парк знаходиться в дуже старій в геологічному відношенні ділянці земної поверхні. У складі місцевої фауни нараховується близько 900 видів судинних рослин, 27 з них занесено до Червоної книги України, 4 – до Європейського Червоного списку. Крім типових степових, лучних, місцевих і наскальних видів, тут зростає багато прибузьких і причорноморських ендеміків, а також реліктів різних геологічних епох.
На верхніх ярусах долини Південного Бугу, по балках з неглибоким заляганням кристалічних порід, на горизонтальних скелястих терасах панують унікальні кам’янисті степи. На початку березня з`являються ніжні біло-рожеві дзвони шафрану сітчастого. Зникаючи, вони збуджують розпечено-золоті спалахи авринії скельної та горицвіту весняного, бузково-сіре пір`я сон трави, квітневу акварельну палітру півників маленьких, помережену яскраво-жовтими зірками тюльпанів бузьких, блакитно-синіми намистами фіалок та диких гіацинтів. Пізніше, в травні, пливуть степом білі хмарини таволги зарубчастої, терну, глоду оманливого, розстилається червоно-синя ковдра з льону австрійського, шавлії похилої та юринеї вапнякової, жевріють гноти пір`ястих кавил, щоб розпалити згодом, вже в червні, справжню веселку літнього різнотрав’я, напоїти повітря пахощами чебрецю двовидого. Поступово, під несамовитим липневим сонцем, ця веселка тане, жовтіє. В серпні тільки жорстка солома, несхожі ні на що земне, м’ясисті біло-зелені квіти молодила руського та гвоздики бузької чекають наближення осені. В жовтні, коли рясніють ще майже по літньому теплі дощі, степ в окремі роки неначе вибухає.
Нижній ярус каньйону, денця та схили балок вкриті мінливо барвним мереживом наскальних дібров. У складі цих дивних рідколісь, чи не єдиних на планеті, де дуб звичайний іноді утворює химерні карликові та повзучі форми, нараховується більш ніж 20 видів дерев та чагарників. Навесні, коли ще не розпустилося листя, під ними буяє рясний килим, зітканий з блакитних пролісків, синіх фіалок, жовтих зірочок та анемонів, червоного, бузькового та білого рясту. Згодом розквітають зелено-білі китиці ряски Буше і жовтуваті – первоцвіту, бринять величні дзвони: золоті – дібровник тюльпанів та брунатно-червоні – рябчика руського, тріпотять маленькі дзвоники конвалії. Їхній благовіст пробуджує дикі троянди – білі, рожеві.
Їх ніжний аромат змішується з бурштиново-медовими пахощами квітучих клена татарського та півників понтичних і розносяться навкруги неначе подих кохання, про яке численні солов’ї не припиняють співати навіть вдень. В червні зацвіте липа і розкуйовдяться зеленаво-лимонні, рожеві та бузькові перуки скумпії.
Біля самої води та на островах сивіють деінде білі тополі, які разом з темними вільхами та кремезними вербами утворюють заплавні ліси, вкраплені у смарагдовий килим луків.
До Червоної книги України занесені мерінгія бузька, чиї тендітні темно-зелені подушечки з зірочками білих квітів туляться до прямовисних скель в неприступних місцях каньйонів Південного Бугу; смілка бузька, з вишуканими малиновими квітами; гвоздика бузька. Ще три рослини – ковила гранітна, оносма гранітна та очиток Борисової обмежі в поширенні лише південною частиною басейну Південного Бугу. В Гранітно-степовому Побужжі проходить північна мережа поширення дуже рідкісної рослини – голонасінника одеського.
В долинах Південного Бугу та його притоків збереглися багаті та різноманітні фауністичні комплекси. Внаслідок суцільної розораності прилеглих земель для більшості видів тварин каньйон став останнім притулком.
За оцінками фахівців тільки комах на території Гранітно-степового Побужжя мешкає не менше 9 тисяч видів, 46 з них занесені до Червоної книги України. Серед них дибка степова, жук-олень, вусач великий дубовий, марімус темний, махаон, подалірій, поліксена, скопія велет, бджола-тесляр звичайна, мегахіла кругла, молочниця велетенська. Це ще й найбільший і найважливіший резерват диких комах-запилювачів і комах-ентомофагів в Північно – Західному Причорномор’ї , банк безцінного генофонду для селекційної роботи майбутнього.
В Гранітно – степовому Побужжі число видів хребетних тварин становить 183. Серед них унікальний комплекс риб порожистої частини Південного Бугу ( більше 35 видів). Тут мешкає також марена дніпровська – дивовижно красива, сильна тварина, для якої, на жаль, це останній притулок на Землі. Усього в Гранітно – степовому Побужжі зареєстровано 15 видів хребетних тварин, занесених до національної Червоної книги та Європейського Червоного списку. Серед них: шемая дунайська, марена дніпровська, полоз лісовий, жовтобрюх, балабан, орел-карлик, видра річкова, борсук.
Гранітно – степове Побужжя – одна з найдавніших ділянок суші Євразії, яка не поринала в морські глибини вже протягом 60 мільйонів років. Звідси значна кількість унікальних об’єктів живої природи реліктів та ендеміків. Унікальний характер біологічного різноманіття Гранітно – степового Побужжя піднімає проблему його збереження на міжнародний рівень.
В с. Мигії велично підноситься на 35 метрів так звана Висока скеля, що являє собою частину гранітного пасма площею 100х30 м. На цій скелі яскраво виражений процес вивітрювання гранітів.
… Стоїть німим докором Протечанська Скеля , яку запорожці берегли, як святиню, бо на ній запалювали головні сигнальні вогнища. А поруч – Мигіївський кар’єр, який потихеньку рушить цю скелю, об’явлену заповідною, єдине місце, де збереглася Ескулапова змія, місце, оповите легендами рідного краю.
Стара легенда розповідає про те, що колись давно жив бог Ескулап. Він був великим лікарем, завжди допомагав хворим людям.
Коли він вирушав до хворих, його супроводжувала змія, котра при потребі давала свою отруту. Вченими було доведено, що така змія існувала в дійсності, та вимерла багато років тому.
Якось на Мигиївських скелях відпочивали викладачі Миколаївського педагогічного інституту. Вони помітили незвичайну змію і відловили її. Вона побувала в багатьох лабораторіях Києва. Було встановлено, що це і є Ескулапова змія, яка збереглася тільки біля Мигіївського кар’єру. Всі описи співпали. Це та змія, яка оповила чашу на емблемі всіх медичних закладів.
Особливістю регіонального ландшафтного парку є те, що він має на меті як охорону і регіональне використання, так і збереження історико – культурних комплексів та об’єктів, проведення туризму, відпочинку в природі.
За своїм статусом РЛП «Гранітно – степове Побужжя» має унікальний рекреаційно – оздоровчий потенціал. Тут зосереджені значні запаси лікувальних радонових вод. Територія парку є об’єктом наукових досліджень, місцем пізнавальних і навчальних практик провідних вузів країни. На прилеглих до парку територіях працює мисливське господарство.
Історія нашого краю нерозривно пов’язана з історією запорізького козацтва. Вслухайтесь лише в саме звучання місцевих назв: Стогін-камінь, Гайдамацьке сідало, Червоні ворота, Запорізький поріг, острів козака Мамая, Компанійська скеля і острів, Турецький стіл, Пугач. А які високо поетичні легенди та перекази про скарби Козака Мамая, про скарб Гордонів та інших існують і тепер.
Саме на території Гранітно-степового Побужжя існували останні уламки української державності до кінця XVIII ст. Пізніше цей край стає центром гайдамацького руху. Добра військова підготовка, підтримка місцевого населення, знання місцевості і близькість до кордонів османської імперії робили гайдамаків небезпечними супротивниками навіть для великих регулярних військових формувань російської армії. Недарма один з народних вожаків Андрій Мамай став легендарним образом козака невмирущого і непереможного. Нащадки козака Мамая пам’ятали і шанували свого легендарного предка.
Багата наша земля легендами та переказами про часи козаччини. Це дуже мальовнича місцевість, яку називають Українською Швейцарією.

Послухайте легенду «Стогін-камінь».

Декілька десятків років тому на березі острова, що розташований на Південному Бузі між селами Мигія та Грушівка, лежав великий камінь. Ночами він стогнав. З часом річкова вода розмила берег, пробила протоку і камінь зник. Та легенда про стогнучий камінь збереглась.
В першій половині XIII ст., одного погожого літнього дня зі сходу підійшов до Бугу загін військ хана Батия. Степ переливався квітами. Буйно росли степові трави.
Очам завойовників, що спустились з гір, відкрилась дивна картина. Посеред річки виднівся містичний острів, що був схожий на величезний букет, затиснутий між скелястим берегом.
Загін був великий. Попереду йшли кіннотники у повстяних капелюхах, з пучками стріл, що виглядали з сумок за їх плечима. За кіннотниками, розмістившись на волокушах, рухались сім`ї воїнів зі своїм скарбом та дітьми. А далі крокували полонені, оточені конвоєм.
- Стоянка, - оголосив ватажок загону.
- Тут будемо святкувати перемогу.
- Там святкуватимемо перемогу, - показав на мальовничий острів. Поки караван підвезе курдюки з вином, потрібно розчистити майданчик.
Невдовзі на острів переправили полонених. В поході вони
були зв’язані мотузками. Тепер їх розв’язали. Полонені рубали ліс розрубуючи колоди навпіл. Потім на поляні клали полонених, на них розколоту деревину і застилали кошмами.
Підійшов караван з курдюками. Вино переправили на острів. Розклавши курдюки на кошмах, загін розташувався для банкету. Полонені, втиснуті в землю, вже ніколи не могли піднятись. З-під настилу було чути їх передсмертний стогін. Три дні йшов банкет. Потім монгольські завойовники зняли наступ, викопали яму і скинули туди трупи. А зверху поклали величезний камінь…
Довгі віки йшов поголос про те, що той камінь стогне ночами. І тільки, коли Буг потопив у собі камінь, люди почали забувати про древню пам’ятку людського горя.


Хто тобі таке імення дав!
Чумаки, що їхали по сіль,
А чи козаки, що в час тривожний,
Тут у гурт збирались звідусіль?
А чи, може, сам козак Мамай
Тут думки звіряв оцим порогам
Та й нарік тебе, аби була
Лютим ворогам пересторога.
Стогін-камінь…Криком він кричить
Досі він і стогне, і волає :
- Схаменіться, бо для нас усіх
Кращої землі ніде немає!
Це ж наші тут зростуть –
Нас яким вони згадають словом?
Стогне камінь, стогне вся земля,
І сумління наше будить знову.

Гранітно-степове Побужжя надзвичайно багате на археологічні пласти: В Первомайському районі виявлено таку кількість пам`яток (стоянки, поселення, ґрунтові могильники): в палеоліті – 1; в мезоліті – 5; в неоліті – 8; в енеоліті – 1; доба бронзи – 11; доба заліза – 17; є також поселення черняхівської і трипільської культури. Всього в долині Південного Бугу між селами Мигія та Олександрівка виявлено 98 археологічних пам’яток.
У квітні 1996р. на території Первомайського району проводились археологічні розвідувальні роботи по виявленню найдавніших кам’яних хрестів і плит, пов’язаних з історією українського козацтва.
Земля –це книга, у якій записана історія нашого народу. Огляніться навколо: і ви не зможете не помітити прекрасні, мальовничі краєвиди нашого краю, які, переплітаючись з його історією, стають туристичними перлинами
Коли ви у спекотний день насолоджувалися живодайною прохолодою ріки Південний Буг, чи звертали ви увагу на острови, які розкидані по ній? Дуже рідко ми замислювалися над тим, що ж означають їхні назви, як вони утворилися, що покладено в їхні основи – коріння далекого історичного минулого

В скромній назві, в ріднім звичнім слові,
Відчуваючи праглибину,
Предки нам дають урок любові,
Як нам цінувати давнину

Один з острів Південного Бугу в с. Мигії, на Первомайщині, названий іменем козака Мамая. Чому саме таку назву має острів? З підсвідомості дуже часто випливає пісня, колись популярна в наших краях:

А я бідний, безталанний,
Степ широкий – то ж мій сват,
Шабля й люлька – вся родина,
Сивий коник - то ж мій брат.

А наспівували її вечорами бабусі. І нікого не дивувало, що в свій час, селяни, що приїздили до міста, називали себе „степяками”- нащадками козаків Бугогвардійської паланки, що існувала над Бугом задовго до появи міст Одеси, Миколаєва, Херсона.
Напевно, саме оці підсвідомі спогади поступово перетворились на цілий ряд захоплюючих легенд. Одна з них стверджує, що козак Мамай родом з нашого Побужжя. Літописець села Мигія Іван Філіпович , священик місцевої церкви, писав, що в ХІХ ст. в селі Любомирка жив церковний сторож на прізвище Мамаєнко, який впевнено розповідав про походження свого роду від козака Мамая з Мигії. Через деякий час Мамаєнко приїздив на свою історичну Батьківщину в Мигію з єдиною метою – відвідати острів, названий іменем знаменитого пращура.
На користь саме цієї версії походження Андрія Мамаєнка говорить той факт, що в селі Мигія двері всіх будинків були розписані картинами з його портретом, адже стверджували, що він був не лише лицарем, заступником знедолених, але славився як характерник. Саме ця його слава народила ще одну легенду, що побутує в нашій місцевості.
Люди вірили, що козак Мамай не був страченим. Будучи в казематі, він маленьким шилом, яке не змогли відібрати під час арешту, намалював на стіні кущ калини, баского коня з чорною гривою. Сила уміння характерника оживила коня. Поки відкривали темницю, Мамай встиг вискочити на спину коня, що не мав однієї підкови. Кінь рвонув вперед, і в руках катів залишився лише старий чобіт козака. Саме цей чобіт був повішаний на шибениці замість славетного характерника. Зник вершник, а пам’ять про нього залишилася. З роками постать Мамая увійшла в народні легенди, стала улюбленим сюжетом в народному образотворчому мистецтві. Але офіційна наука довго заперечувала той факт , що ця людина існувала. Так, в енциклопедії зазначено, що „ Козак Мамай”- традиційна назва української картини, відомої в багатьох варіантах: „Козак –душа правдивая”, „Козак - бандурист” тощо, а ім’я Мамай не пов’язано з певною особою, а є назвиськом козака (з ХУІІІ ст. – гайдамаки) взагалі. Та останні дослідження, проведені на території Мигії , свідчать про те, що таємниця походження козака Мамая на шляху до розгадки.
Шановні друзі, хай ваші серця наповняться великою любов’ю до рідної землі, любов’ю яка проходить через усе людське життя. Бо наш народ живе доти, поки жива природа рідної землі, жива його історія в людських душах.

Ця книга - результат дослідницької роботи учнів та вчителів Первомайської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №17 над проектом «Туристичні перлини Первомайщини» суспільної акції «Громадянин – 2007»

Керівники проекту:
Половинко І.А., вчитель української мови та літератури
Хруленко Т.В., педагог-організатор

 

 

 

55207 Миколаївська область
місто Первомайськ
вулиця Шолом Алейхема, 56
Телефони :
код 8 05161 4-23-77
8 066 5907161
E-mail:
tetyna_p@ukr.net